|
Однi питання
Повторюю собі - та хто ти є?
Дитина, яку дуже любить мати?
Якого кольору життя твоє?
І що тобі для щастя треба мати?
Ковток свободи, так? У цьому - суть.
Щоб дихати прозорим, ефемерним
Єдиним чимось. Хай невпинно йдуть
Години. Моє серце ще не вмерло!
Відкрию вікна навстіж та ковтну
Капризний березень, як сік напівсолодкий
Беріз, що кожну я пила весну
Там у дитинстві, що на жаль, таке коротке.
І напій цей, як ліки від нудьги,
Мені дає і спогади, і мрії…
Але я відчуваю ланцюги:
Охоплює раптова амнезія.
Знову злiт
Все закінчиться колись,
Як те літо…
Падаю я з неба вниз,
Я розбита.
Я не зірка - корабель
Аварійний.
Мій причал не Коктебель -
Схил могильний.
Зеленіє лобода
Там на схилі,
Прорастає, як біда
На могилі.
Я візьму в долоні пил
І розвію.
Залишки зберу я сил -
Я ж умію!
Спробую злетіти знов -
Жити хочу!
Крила стерті, піт і кров,
Холод ночі…
Але знаю, вийде все ж
Полетіти.
Ще побачу зверху те ж:
Знову квіти!
Сподіваюсь, цей зліт мій -
Не останній.
Посмішка і помах вій -
Ранок ранній!
А коли прийде мій час,
Що сказати?
Що любити сміла вас
І кохати?
Що не думала про те,
В чому винна?
І що в серці не мете
Хуртовина?
Я на відповідь собі
Дві третини
Відведу життя. Журбі -
Ні хвилини!
©О.Шарова
НАЧАЛО
ВПЕРЕД
НАЗАД
ВОЗВРАТ |
|
|
|