ВОЗВРАТ

 
     
Апрель 2010, №4       
 
Поезiя_______________________________________       
Ольга Шарова          
 
                                                          Однi питання

Повторюю собі
- та хто ти є?
Дитина, яку дуже любить мати?
Якого кольору життя твоє?
І що тобі для щастя треба мати?
Ковток свободи, так? У цьому
- суть.
Щоб дихати прозорим, ефемерним
Єдиним чимось. Хай невпинно йдуть
Години. Моє серце ще не вмерло!
Відкрию вікна навстіж та ковтну
Капризний березень, як сік напівсолодкий
Беріз, що кожну я пила весну
Там у дитинстві, що на жаль, таке коротке.
І напій цей, як ліки від нудьги,
Мені дає і спогади, і мрії…
Але я відчуваю ланцюги:
Охоплює раптова амнезія.

          Знову злiт

Все закінчиться колись,
Як те літо…
Падаю я з неба вниз,
Я розбита.

Я не зірка
- корабель
Аварійний.
Мій причал не Коктебель -
Схил могильний.

Зеленіє лобода
Там на схилі,
Прорастає, як біда
На могилі.

Я візьму в долоні пил
І розвію.
Залишки зберу я сил -
Я ж умію!

Спробую злетіти знов
-
Жити хочу!
Крила стерті, піт і кров,
Холод ночі…

Але знаю, вийде все ж
Полетіти.
Ще побачу зверху те ж:
Знову квіти!

Сподіваюсь, цей зліт мій -
Не останній.
Посмішка і помах вій
-
Ранок ранній!

А коли прийде мій час,
Що сказати?
Що любити сміла вас
І кохати?

Що не думала про те,
В чому винна?
І що в серці не мете
Хуртовина?

Я на відповідь собі
Дві третини
Відведу життя. Журбі
-
Ні хвилини!
                                                                                                       ©О.Шарова    

НАЧАЛО               ВПЕРЕД                НАЗАД               ВОЗВРАТ



 

                                                           

                                                                            Предыдущие публикации и об авторе  -  РГ №3 2008г.