Весна Весна розбудить мрії знов,
Заховані в заметах.
І знову я і ти - любов
В нас до труни! Галета
І млинці з ранку, кріпкий чай -
Тепло і ясно вдома.
Твій поц iлунок невбачай...
Мені це так знайоме!
Шукаю тебе
Ти там, з вікна, не бачиш край
Землі, де я тебе шукаю.
Поклич мене, надію дай,
Лише цього я і чекаю.
Броджу по листю просто так
Осінньому. Дивлюся в небо.
Летять птахи всі і літак -
На південь! Як же туди треба
Мені! За гори, за ліси,
Можливо, у твою країну,
Країну дивної краси,
Ту, що так зветься - Україна!
Я не знайду тебе ніяк …
Але, я знаю, це - кохання.
Це пам'ять - поцілунку смак,
Твій погляд, посмішка, торкання.
Нiяк не забути
Планета зупинитися не може,
Летить кудись одна, хоч поруч Сонце.
Не може світло погасити Боже
І світить кожен день в моє віконце.
Не може дощ у хмари йти, у небо,
Не може вітер без повітря бути.
І навіть я не можу, хоч і треба,
Тебе, солодкий мій, ніяк забути!
Крила
Догорають сади...
Їх не бачу причини гасити.
Як не бачу причин
Так тужити за тим, що було.
Не потрібно мені
За минулим коханням хворіти,
І печалі нема,
Тільки втратила друге крило.
А без крил цих - ніяк!
Не зробити мені ані маху.
Я відстала від всіх -
Хай без мене летять до тепла!
Залишаюся я
Зимувати без докору, страху.
Тільки тугу свою
Бачу я - як вона розцвіла!
Надто пізно линяти
Я надумала і - не устигла!
Покрив пір'яний мій
Вже став листям осіннім осик.
А літати колись
Я уміла і дуже любила,
Лише зараз - ніяк,
Закінчилися сили усі.
Але вірю я - знов
Буде капання дзвінко звучати,
І натхнення прийде
Несподівано, мов уві сні.
Та зненацька почне
між лопатками щось заважати,
То розправляться знов
мої крила, щo білі як сніг.
Автор иллюстрации
не известен
НАЧАЛО
|
|
Весна
Весна разбудит вновь мечты,
Дремавшие в сугробах.
И снова вместе я и ты -
Опять любовь до гроба!
С утра блины, душистый чай -
Тепло родного дома.
И поцелуй твой невзначай...
Мне это так знакомо!
Ищу тебя
Ты из окна не видишь край
Земли, где я тебя ищу.
Но позови меня и дай
Надежду! Больше - не прошу!
Брожу по листьям взад-вперёд
Совсем одна. И долгим взглядом
Я провожаю самолёт
И птиц на юг. И мне так надо
Туда, за горы, за леса!
В твою страну хочу наивно.
Ту, что как дивчина-краса,
Ту, что зовётся Украиной!
Я не найду тебя никак…
Но знай - не будет память зыбкой!
Любви запомню сладкий знак:
Твой поцелуй, твой взгляд, улыбку.
Никак не забыть
Остановиться мир, увы, не может.
Летят планеты, облетая Солнце.
Не может погасить светило Боже
И светит каждый день в моё оконце.
Не может дождь идти обратно в тучу,
Без воздуха не может ветер быть.
И даже мне тебя, мой сладкий лучик.
Никак не получается забыть!
Крылья
Догорают сады...
Мне тушить их не вижу причины.
Как не вижу причин
по былому скорбеть и болеть.
Пусть опять далеко
мой любимый когда-то мужчина.
Пусть уже не могу
ни доехать и ни долететь.
Мне без крыльев - никак!
Не подняться, не сделать ни взмаха!
Я отстала от всех,
пусть не ждут, улетают на юг!
Остаюсь в холодах
зимовать без упрёка и страха.
И лишь только тоску,
как впервые, сейчас узнаю.
Слишком поздно линять
я надумала и - не успела!
Оперение лет
стало жёлтой пожухлой листвой.
А когда-то летать
я умела и очень хотела.
Потеряла, увы,
я талант этот редкостный свой.
Но я верю - опять
будет звонко под окнами капать.
И опять говорить
вдохновение будет со мной.
И я знаю, начнёт
под лопатками что-то царапать.
И прорежутся вновь
крылья белые там, за спиной…
©О.Шарова
ПРОДОЛЖЕНИЕ ВОЗВРАТ
|